У "Старому млині" - "шоколадні" швейцари (оновлена версія)

Темношкірі Ану і Янік у вишиванках вміють пояснити іноземцям, що таке "Пуці-пуці"

      Темношкірі працівники з'явилися близько тижня тому у ресторані "Старий млин". Студенти-першокурсники із Кенії Ану і Янік тут працюють швейцарами. – Добрий день! Заходьте! До побачення! Заходьте ще! - із акцентом зустрічають та проводжають гостей швейцари, або, як їх ще називають у ресторані, "козачки". Козачки одягнені у вишиті сорочки, зверху яких є камізельки, та в джинси, на голові - солом'яний бриль. Говорять ламаною українською, та з ними легко порозумітися. Лише окремі слова доводиться пояснювати англійською. Утім, хлопці кажуть, що розуміють майже все, тільки сказати ще не можуть. Узяти на роботу працівників з екзотичною зовнішністю - ідея власниці закладу пані Христини. Вона давно виношувала таку думку. Сама і знайшла хлопців. - Я бачила, що так роблять у Києві, однак не могла довго знайти таких працівників, питала у знайомих викладачів, аби вони запитали, може, хто зі студентів хоче працювати, так і знайшла хлопців, - каже пані Христина. Вивчили українську за півроку 23-річний Янік та 21-річний Ану з Кенії - першокурсники факультету міжнародної економіки економічного університету. Хлопці вирішили піти працювати, бо кажуть, що мають вільний час після пар. Вони півроку в Україні. За цей час вже встигли добре підівчити українську мову, але, крім того, знають англійську, французьку, які є національними у Кенії, та свою рідну. - Коли приїхав сюди, то не знали українською жодного слова, але потрохи, потрохи і почали розуміти, багато допомагали друзі, - каже Ану.  Крім роботи в "Млині", іноземці у Тернополі ходять на навчання, займаються спортом: Янік - баскетболом, Ану - футболом. А ще кажуть, що їм дуже подобаються українські дівчата та тернопільські клумби. Допомагають спілкуватися з іноземними гостями Екзотичні "козачки" особливо стають у пригоді, коли доводиться порозумітися з іноземними гостями. У ресторан майже щодня приходять клієнти, які приїхали з-за кордону, розповідає адміністратор ресторану пан Василь. Одного разу на другому поверсі сидів клієнт з Англії. Він не міг розібратися в меню, то Янік йому допоміг. - У нас меню перекладене на англійську, однак назва страви, приміром, "Пуці-пуці" іноземцю мало про що говорить, - каже адміністратор. - То Янік пояснив, що це картопля, запечена з м'ясом. Персонал ресторану одразу полюбив нових працівників. Кажуть, що вони дуже веселі і цікаві. "Панночки", як тут називають офіціанток, дуже люблять слухати розповіді хлопців про їхню країну. - Хлопці кажуть, що їм не дуже до вподоби наші страви, а більше люблять свою кухню, бо вона гостріша, то ми попросили їх щось приготувати для нас, - каже панночка Люба. Проте український борщ хлопцям до вподоби. Вперше цією стравою їх пригостили дівчата у гуртожитку. Ану вже навчився сам варти борщ. Клієнти люблять фотографуються Інколи у спілкуванні з новими швейцарами стаються курйози. Якось Ану запитав працівницю Любу, чому у неї на бейджику пише Любочка. - Я пояснила йому, що це пестлива форма, то він запитав: "А я тоді як буду?". Я відповіла - певно Ануньчик, - сміється Люба. - Йому це дуже подобається. Клієнти на таких працівників реагують позитивно. А ще усі із задоволенням фотографуються з хлопцями. Особливо у захваті постійні клієнти. – Дехто питає, де такого гарного козака взяли, - сміється адміністратор "Старого млина". - А у перший день, як тільки почали хлопці працювати у ресторані, були гості із Чехії, то так фотографували їх, що аж плівка на фотоапаратах закінчилася.