“Аморальний” поет Юрій Завадський у житті правильний і чемний

Тернопільський поет Юрій Завадський не лише дивує, а й часом шокує читачів своєю відвертістю. Він не тільки відкидає моральність у літературі, але й вважає, що сучасності... насправді немає. Мовляв, люди існують лише у своєму досвіді. Себе Юрій називає теоретиком від літератури. Написав проект Нової Української Абетки. Закликає, услід за Драгомановим і Франком, викорінити такі літери, як “щ”, “я”, “ю”, “ї” та “є”. Він кандидат філологічних наук. Зараз пише наукову роботу про віртуальну літературу.

 При зустрічі зразу попереджає, що не любить сидіти у кнайпах. Тому, попри холоднечу, йдемо в парк.
 — Мені важко перебувати в обмеженому стінами просторі, — виправдовується поет. — Люблю простір. Я дитина своєї епохи — люблю на вулиці пити пиво. Сподіваюся, що Євросоюз прийде ще не скоро і заборонить мені це робити.
 Розповідає, що напередодні у нього був день народження.
 — Журналісти мене вже замучили, — каже поет. — Даю вам останнє інтерв’ю і до кінця року лягаю на дно.
 Його інколи звинувачують у тому, що пише про надто “фізіологічні” речі і процеси.
 — Я ж не буду писати про хмари, — обурюється Юрій. — Смішно говорити про мораль у літературі.
 У поезії Завадського відсутні канонічна ритміка і рими. Хлопець переконаний, що вони спотворюють думку автора. 
 — А ще я не замислюючись викидаю метафори з лірики — і вона стає холодною, як мармур, — додає поет. — Якось моя одногрупниця сказала, що в моїй поезії такий спокій, що аж зимно. Іноді це виходить дуже смачно, стає навіть боляче від прочитаного.
 Завадський переконаний, що поезія і реальність — різні світи. І стверджує, що в його житті все по-інакшому, ніж у віршах. Він говорить з читачем так, як хоче. У його творах живе нечемний персонаж, який, на відміну від автора, курить, п’є і часто б’ється.
 — А я люблю сидіти вдома, у своєму селі Петриків, — зізнається Юрій. — Можу довго не виходити. Кілька місяців оминав творчі тусовки. Якось мене навіть питали, чи не їздив я кудись за кордон.
 Хвалиться, що любить готувати собі сніданки.
 — Я фест жайворонок, — сміється. — Скоро лягаю спати, а прокидаюся швидше за батьків і бабусю.
 П’ять років тому його називали хуліганом у літературі, бо він говорив місцевим поетам усе, що думав про їхню творчість.
— Але це не хуліганство, а конструктивні бесіди, — поправляє. — Треба без злості вказувати на недопрацювання одне одному. Наразі популярніші порожні розмови і рецензії, де одне одного вихваляють або когось “бомблять”.
Трохи хуліганського, як зізнався поет, у ньому є і тепер. Але здебільшого не в житті, а в літературі.